Черниш Марина

Черниш Марина

586

У 2011 році закінчила юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Правознавство» за кваліфікацією «магістр права».

Не так давно Марина працює приватним нотаріусом, але саме про це вона мріяла із самого дитинства, бо допомагати людям та боротися за справедливість – є стовідсотковим покликанням її життя, станом душі та свідомості.

Дівчина стверджує, що нотаріус це не професія і не діяльність, яка має чіткий механізм роботи офісного таймінгу. Насамперед, така справа вимагає душевності, бо дівчина співчуває та радіє за кожного клієнта. Тому професія її життя поєднує в собі роботу психолога, радника, економіста та янгола охоронця. «Кожного дня я прокидаюся та йду на роботу з радістю, оскільки накопичений десятирічний юридичний досвід знаходить своє відбиття у щирих посмішках моїх клієнтів», - зізнається учасниця.

Багатьох дивує такий шалений успіх та процвітання справ Марини. Хтось у цьому може вбачати удачу, хтось – професійну жилу, проте сама жінка дивиться на це дещо простіше.

«Єдина якість, яку необхідно мати для досягнення успіху – це бажання. Для кожної людини «успіх» має різні значення. Для когось – це перше місце в змаганнях, а для когось – підвестись на ноги після хвороби та зробити перший крок. Відповідно не може існувати якогось єдиного підходу до визначення якостей, котрі сприяють успіху», - переконана Марина.

Наша учасниця має дуже потужне джерело натхнення та втілення прикладу на майбутнє – маму. Дівчина переконана, що будь-яка публічна особа грає роль та виконує задачі своєї запрограмованої ролі, а от мама – це людина, котру вона знає по-справжньому і без прикрас розуміє, через що довелося їй пройти.

«Для мене завжди було загадкою, як вона все встигає та вміє перемикатися з суворого та конструктивного керівника на друга, здатного допомогти посеред ночі, вислухати, підтримати, вийти з театру у вечірній сукні, а за пів години готувати смачні страви», - ділиться потаємним учасниця. Сучасні жінки проходять безліч форумів, курсів, лекцій на тему суміщення кар’єри та сім’ї, жорсткості в роботі та жіночності й тайм-менеджменту. За своє життя мама не була на жодному з таких навчальних заходів і до того, як все встигати, бути різною, не втративши себе ­­– вона дійшла сама. Її сила духу, стальна воля, оптимізм, мудрість та жіночність для мене є прикладом справжньої жінки. Таку жінку я хочу наслідувати».

Марина не з тих людей, котрі заціплюють увагу на своїх поразках чи неправильних рішеннях. Вважає, що будь-який вибір є складним через важіль відповідальності, проте за поразки завжди вміє знайти інші вирішення ситуації. Більше того, дівчина має дещо власну формулу прийняття складних рішень: «Якщо вибір тягне час та сили, то це означає, що насправді воно мені не потрібно».

Успіх та труднощі йдуть бік о бік. Переломним моментом Марини став вступ до університету, бо разом із тим довелося залишити своє минуле життя, друзів, батьків й оселитися у Києві. Завдяки своїй наполегливості, дівчині вдалося перетворити цей період присвячений становленням особистих сильних якостей.

Попри таку роботу, Марина дуже цінує відвертість у спілкуванні. Вона звикла сприймати чужі недоліки, які роблять кожного унікальним у своєму проявлені та переконана, що відверті люди сприймають себе такими, які вони є і не намагаються відповідати шаблонам.

Дівчині дуже бракує вільного часу, тому за нагоди вона урізноманітнює його зустрічами із друзями, походами у кіно, театри, опанування серфінгу чи спортивного яхтингу. Проте, як і кожна людина, Марина мріє, принаймні, мати можливість залишись вдома та провести час за якісною книгою та фільмом.

Марина – людина чуттєва, тому звикла наповнюватися духовно через емоційний бік життя. Душевні розмови, приємної зустрічі, мальовничий краєвид, запах лісу, шум води та смачна їжа – це все, що надихає дівчину на нові звершення. Бодай за відсутності цієї можливості їй буде достатньо виконати пісню за кермом, бувши у заторі.

Участь у конкурсі для Марини є випробуванням себе та своїх сил. На шляху до перемоги доведеться подолати свою невпевненість, сором’язливість та збентеженість. Проте дівчина приймає такий виклик долі із неабияким ентузіазмом.

 «Мати змогу довести в першу чергу собі, що ти можеш це зробити, що ти можеш витримати критику оточуючих та прийняти рішення журі. Можливо, для когось мій вчинок стане прикладом для подальшого росту у житті, навіть в цілковитій зайнятості роботою та буденними справами. Я йду на конкурс не для того, щоб заявити про себе світові, а для збільшення світу в собі.  Я дійсно вважаю, що кожна жінка, яка приймає рішення брати участь в конкурсі, вже є переможницею».